Українці у В’єтнамській війні

2 серпня 1964 року в Тонкінській затоці поблизу в’єтнамських берегів стався бій між американським есмінцем «Меддокс» та північнов’єтнамськими торпедними катерами. Цей бій став початком для вступу США у В’єтнамську війну, яка триватиме для США 9 років.

Мало хто знає, що українці складали доволі значну частину Американської армії під час В’єтнамської війни. Так, наприклад, у ВПС США був підрозділ під назвою «Літаючі Козаки».

Літаючі козаки
Підрозділ ВПС США «Літаючі Козаки»

Знаком відмінності підрозділу був червоний тризуб на чорному фоні. Його носили на формі, малювали на літаках – так символ пройшов крізь 10 тисяч бойових операцій.

Степан Олека

Ідею зробити тризуб символікою підрозділу запропонував Степан Олека

Він розповідав літунам про українських козаків, які боролись за свободу України та, надихаючись цією історією, вирішили назвати себе «Літаючими Козаками».

вирізка з газети про літаючих козаків
Газета «Свобода» 23 Червня 1989 року ч.117

Степан Олека увійшов в історію не лише як пілот винищувача, на якому він розмістив український тризуб – з ним також пов’язаний рекорд ведення психологічної війни. Наприкінці війни на літаку «Ю-10» над територією к заходу від Сайгону Степан 7 годин передавав ворогам заклик здатися. В той день без бою здалося у полон понад 100 воїнів Північно-В’єтнамської армії, що до сих пір є самим великим успіхом психологічної війни у В’єтнамі.

Капітан Петро Содоль

Українці у в'єтнамській війні: Петро Содоль - блог Два моря Петро Содоль народився 1935 року в родині сотника Армії УНР Содоль-Зілинського. У 1949 році переїхав до США. Був активним членом «Пласту».

В таборі «Вовча Тропа» в Іст Четгем юнаки-пластовці залюбки співали на мелодію, популярного тоді, марша з фільму «Міст на річці Квай», пісню про свого вже, іншого, тодішнього бунчужного: «Содоль — він нас провадив, Він нас не зрадив, ніколи й ніде!». Слова юнаки склали самі.

Весною 1965 року, якщо б про ці слова знали вояки 9-ої Піхотної Дивізії військ Південного В’єтнаму, вони напевно заспівали б їх на своїй мові своєму дорадникові, поручникові Петрові Содолеві, який їх «провадив, і їх не зрадив — ніколи й ніде!». Це зумовлено реальними подіями, коли під час дій однієї піхотної сотні цієї дивізії, ця сотня попала в засідку комуністичних, переважаючих сил весною 1965 року в районі Кієн-Ван в дельті ріки Меконґ. Тоді поручник Содоль, так як колись й своїх юнаків на „Вовчій Тропі», своїм вмілим проводом і відвагою вивів свою частину з вогню ворога, ведучи сам обстріл у выдповідь. За відвагу і добрий провід поручник Петро Содоль, український пластун „Лісовий Чорт» (так як і „Гоко» Кравців) був відзначений наступного дня в’єтнамським генералом Вінґ Лок „Хрестом хоробрости з Золотою Зорею».

Петро Содоль також є автором таких наукових робіт як: англомовна книга «UPA: they fought Hitler and Stalin: A brief overview of military aspects from the history of the Ukrainian Insurgent Army, 1942–1949» 1987, «Українська Повстанча Армія, 1943-49. Довідник I—ІІ» 1994

Капітан першої кавалерійської дивізії Мирон Дідурик

Українці у В'єтнамській війні
Капітан Мирон Дідурик

Хто дивився фільм «Ми були солдатами» пам’ятає, як Хел Мур у своїй промові згадав про капітана з України. Цим капітаном з України був саме Мирон Дідурик.

Дідурик Народився в Мужилові на Підгаєччині 15 липня 1938 року, переїхав з батьками до США 1950-го року, поселившись у Вірджинії, а потім у Джерсі. Там закінчив середню школу та навчався фізиці в коледжі Св. Петра. Під час навчання в коледжі відбув кадетський військовий вишкіл (підготовка офіцерів запасу), де виконував функції коменданта кадетської бригади. По випуску отримав звання другого лейтенанта армії США. В січні 1960-го поступив на дійсну службу. Капітан (згодом майор) Дідурик служив у Європі, потім у В’єтнамі. Був членом Пласту в курені «Сіроманці».

У В’єтнамі Дідурик брав участь в бою в долині Ia Drang, де командував ротою «Браво» другого батальйону 7-го кавалерійського полку. За свою хоробрість отримав прізвисько «лютий скажений козак» — «mad cossack». Про це розповідає Гарольд «Хел» Мур у книзі «Якось ми були солдати і юнаки»(We Were Soldiers once and Young):

 «Він був енергійним та агресивним проте дуже професійним; протягом наступних трьох днів він показав себе найкращим бойовим командиром, з усіх, яких мені довелося побачити, без винятку.»

Командира роти «Браво» в 2-му батальйоні, капітана Дідурика, якого в книзі називають «Скаженим козаком» та його заступника лейтенанта Ріка Рескорла, спочатку було надіслано для підкріплення оточених американських військ, притиснутих ворожим вогнем. «Українцю Дідурику та англійцеві Рескорлі, — пишуть автори, — судилося протягом наступних 72 годин стати бойовими легендами 7-го кавалерійського – як завдяки своєму стилю, так і завдяки безстрашному лідерству під ворожими кулями».

Отримавши звання майора за участь у битві в долині Ia Drang, він вдруге повернувся до В’єтнаму. «На посаді офіцера операцій 2-го батальйону 12-го кавалерійського, Дідурик загинув при виконанні обов’язку 24 квітня 1970 в гелікоптері на покинутій вогневій точці», — пишуть панове Мур та Геловей. «Командир батальйону наказав його командирському гвинтокрилу приземлитися та перевірити солдата Північного В’єтнаму, якого було вбито бортовим стрілком. Щойно гелікоптер торкнувся землі, інші в’єтнамські солдати почали стріляти; Мирону Дідурику влучили в живіт крізь двері гелікоптера. Так помер один з кращих офіцерів, що воював при ла Донгу».

Майора Дідурика поховано на цвинтарі Форт Беннінг. Його вдова, Долорес, мешкає в Форт Лодердейлі, штат Флорида.

Офіцер медицини капітан Вільям Шукарт познайомився з капітаном Дідуриком у В’єтнамі. Полковник Мур так описав враження офіцера:

«Одним з тих, хто справді сподобався Шукартові був Мирон Дідурик: «Він був неймовірним. Він був закоханий у військову стратегію. Він примусив мене прочитати «Людина проти полум’я», написану С.Л.А. Маршалом, повністю. Ми говорили про те, що примушує чоловіків на війні робити те, що вони роблять. Він полюбляв розмовляти зі мною, як простий хлопак з вулиць Нью Джерсі, але він був дуже розумним, дуже мудрим парубком. Я пишався людьми, з якими познайомився в офіцерському корпусі, вони мене сильно вразили».

Вочевидь, Мирон Дідурик вразив багатьох людей. У споминах Мура/Геловея зустрічається загалом 28 посилань на нього у предметному покажчику.

Лейтенант Богдан Копистянський

Українці у В'єтнамській війні
Богдан Копистянський

У В’єтнамі Богдан Копистянський побував в 27-ми боях різної тяжкості та різної степені інтенсивності.

Був поранений та частково втратив слух. Про свою службу він згадує з гордістю та ні про що не жалкує. Ось один з характерних моментів його спогадів:

Одного разу я був в першому гвинтокрилі та біля мене ліворуч й праворуч летіли «кобри» (Bell AH-1 Cobra ). Ти летиш, твій гвинтокрил стріляє. «Кобри» стріляють, один з лівої сторони, інший — з правої. Стріляють по всьому, бросають ракети. І це настільки вражає, що ти навіть не думаєш: небезпечно це чи ні. Це життя на самому високому рівні. Я ніколи такого не відчував, ні до того, ні після.

Копистянський привіз український прапор у В’єтнам, оскільки хотів в разі смерті померти під тим прапором, під яким помирали його предки.

Миколай Кравців

Українці у В'єтнамській війні
Миколай Кравців

Один з декількох Українців ставших генералами в Американській армії.

Пройшов дві командировки у В’єтнамі, був поранений та нагороджений «срібрною зіркою».

Українці, що воювали у В’єтнамі

Українці у В'єтнамській війні

Всі відомі імена Українців, що воювали у В’єтнамі станом на 1968 р.:

  • Бабій Давид
  • Белей Ярослав
  • Белей Володимир
  • Бридун Богдан Петро
  • Бішко Петро
  • Бішко Орест
  • Василина Мирон
  • Веприк Іван
  • Витовтів Мирон
  • Вільчак Володимир
  • Вовчук Роман
  • Гаврилюк Роман
  • Гаврилюк Стефан
  • Грод Андрій
  • Грод Вільям
  • Гой Іван
  • Гичко Осип
  • Гірняк Іван
  • Дідурик Мирон
  • Дяченко Петро
  • Дудич Володимир
  • Дудич Петро
  • Дурбак Іван
  • Домашевський Стефан
  • Дністрян Микола
  • Добрянський Іван
  • Едінак Євгеній
  • Зозуля Микола
  • Запорожець Юліан
  • Івасюк Нестор
  • Івахненко Олександр
  • Купчинський Роман
  • Кравців Микола
  • Коваль Богдан
  • Коваль Зенон
  • Кот Мирон
  • Кріль Сільвестр
  • Кириленко Степан
  • Коропей Олег
  • Кичмарський Орест
  • Копистянський Богдан
  • Коздоба Василь
  • Козій Андрій
  • Кучира Михайло
  • Лещинский Юрий
  • Лапка Богдан
  • Ловас Іван
  • Луців Антин
  • Луців Генрік
  • Логай Том
  • Літвинюк Терентій
  • Масляк Іван
  • Максимів Володимир Богдан
  • Марців Микола
  • Мельник Михайло
  • Мочульський Степан
  • Набозняк Мирон
  • Новак Тарас
  • Оленчук Петро
  • Олек Степан
  • Платош Володимир
  • Польний Петро
  • Печиляк Степан
  • Родняк Роман
  • Родняк Петро
  • Романець Георгій
  • Романець Коко
  • Саванюк Павел
  • Свистун Осип
  • Самофал Олександр
  • Степанчак Орест
  • Степаненко Григорій
  • Степаняк Володимир
  • Содоль Петро
  • Смурушинський Михайло
  • Сошацький Миколай
  • Словік Роберт
  • Ступка Григорій
  • Сомбаті Роберт
  • Тимків Ярема
  • Федор Андрій
  • Федаш Петро
  • Федорійчук Ярослав
  • Холят Георгій
  • Чомко Іван
  • Шавалюк Миколай
  • Шупер Володимир
  • Шубяк Йосип
  • Юрчинюк Михайло
  • Янчук Ричард

Ті, хто вижив, зустрілися 40 років по тому

блог Два моря Степан Олека украинцы во вьетнамской войне
Українські військові В’єтнамської війни через 40 років

Поделиться этим постом

Post Comment